О. Теліга – українська поетеса, громадсько-політична діячка, б/д |
Біографічна довідка О. Теліги, б/д |
Фото О. Теліги з батьком І. Шовгенівим, б/д |
Фото О. Теліги, б/д |
Вірші О. Теліги «Лист» і «Засудженим». |
Фрагмент доповіді О. Теліги на зібранні Крайової екзекутиви ОУН на Західно-українських землях, 1941 р. |
«Перша зустріч з Оленою Телігою». Фрагмент спогадів Галини Лащенко, б/д |
«Перша зустріч з Оленою Телігою». Фрагмент спогадів Галини Лащенко, б/д |
«Перша зустріч з Оленою Телігою». Фрагмент спогадів Галини Лащенко, б/д |
«Перша зустріч з Оленою Телігою». Фрагмент спогадів Галини Лащенко, б/д |
Лист У. Самчука до Г. Черінь зі спогадами про О. Телігу. Торонто, 9 липня 1962р. |
Фрагмент статті В. Корди (Шангай) «На могилу Олени Теліги — з Далекого Сходу», лютий 1947 р. |
Фрагмент статті У. Самчука «Її остання дорога (У 20-річчя смерти Олени Теліги)». |
|
«ВІТРАМИ Й СОНЦЕМ БОГ МІЙ ШЛЯХ ПОМІТИВ…»: на пошану пам’яті Олени Теліги
Яскравою зіркою промайнула в українській поезії, публіцистиці та громадсько-політичному рухові світлої пам’яті Олена Теліга, передчасно трагічно згаснувши на 36-році свого героїчного життя. Цьогоріч виповнюється 116-та річниця від дня народження Олени Теліги та 80-та річниця її мученицької смерти від рук нацистських окупантів у роки Другої світової війни.
Олена Теліга (Шовгеніва) народилася 21 липня 1906 р. в Росії, а 1917 року разом із родиною переїхала з Петрограда до Києва. Після поразки Української революції 1917-1921 років Олена виїжджає за кордон, з липня 1922 р. родина оселяється в Подєбрадах у Чехословаччині. Батько на той час був ректором Української господарської академії. Тут Олена увійшла до середовища молодих українських поетів та інтелектуалів, колишніх вояків Армії УНР, які були пройняті ідеєю служіння Україні. Олена Теліга з її палкою натурою не тільки скоро перейнялася цією ідеєю, а й чітко сформулювала це у своїх поезіях, що стали кличем для тих, хто ще не був у лавах борців.
З 1923 по 1929 рік навчалася на історико-філологічному факультеті Українського високого педагогічного інституту ім. Михайла Драгоманова в Празі. У Подєбрадах Олена, разом із Михайлом Телігою, студентом Української господарської академії, займалися у танцювальній трупі Василя Авраменка (1925-1927 рр.), відвідували аматорський драматичний гурток, а 1 серпня 1926 р. побралися. У 1939 р. Олена Теліга разом з Олегом Ольжичем була залучена до роботи в культурній референтурі ОУН у Кракові.
Наприкінці 1941 р. вона нелегально оселилася в окупованому нацистами Києві, де очолила спілку письменників-початківців, редагувала літературно-мистецький тижневик «Літаври», дбаючи не тільки про зміст журналу, а й про бодай мізерні гонорари для авторів; добувала талони на обіди в їдальнях для членів спілки. Жила на конспіративних квартирах, займалась напівпідпільною видавничою діяльністю, вірила, що після війни Україна буде незалежна.
Втім, німці зі своїм «Новим порядком» такої думки не розділяли і вже у лютому 1942 р. Олена Теліга разом із 40 підпільниками з ОУН (М) була заарештована гестапо, а через декілька днів страчена у Бабиному Яру. До останнього подиху залишившись вірною своїм словам: «О, краю мій, моїх ясних привітів не діставав від мене жадний ворог». Разом з дружиною до останнього був і її чоловік Михайло. Під час затримання він представився письменником, щоб бути разом з дружиною.
І в павутинні перехресних барв
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть – не зимне умирання (О. Теліга)
Ім’я Олени Теліги з відновленням незалежності повертається до нас через її творчість, спогади друзів і соратників, архівні документи. У своїх спогадах Улас Самчук, Олег Штуль-Жданович, Дмитро Донцов, Олег і Галина Лащенки та інші її друзі й соратники висвітлюють Олену Телігу не тільки як сильну, вольову, внутрішньо дисципліновану натуру і безкомпромісну громадсько-політичну діячку, але й зворушливо показують її образ як невтомного життєлюба і прекрасну жінку з усіма слабкими і сильними сторонами особистості, уподобаннями, захопленнями. Проте чи не найбільше у своїх спогадах про Олену Телігу писав Улас Самчук, яких часом доля зводила, часом розводила. У своїх спогадах «На білому коні. На коні вороному», де йдеться про події Другої світової війни, Улас Самчук велику увагу приділив саме Олені Телізі. Можна сказати: вона – одна з головних героїнь цього твору. Маловідомі широкому загалу спогади Уласа Самчука про Олену Телігу є також і в його листах до Ганни Черінь, української поетеси, прозаїка і громадської діячки в діаспорі (США); спогадах української письменниці, громадської діячки в еміграції Галини Лащенко, що зберігаються у ЦДАЗУ.
Пропонуємо переглянути невеличку добірку документів, що відхиляють завісу життя та полум’яної душі Олени Теліги, яка стала на сторожі українського національного світу і залишається з нами і дотепер.
У дописі використано архівні документи ЦДАЗУ та інформацію із відкритих джерел.
