Микола Плав’юк: «Україна

У час героїчного протистояння Українського народу збройній агресії рф згадуємо тих, хто плекав єдність української громади за кордоном, стояв у витоків відродження її незалежності.

5 червня 2022 р. виповнилося 97 років від дня народження Миколи Плав’юка (1925–2012) – видатного українського політичного та громадського діяча, останнього Президента УНР в екзилі.

Народився Микола Плав’юк у селі Русів (нині Івано-Франківська область) у селянській родині, з шкільних років долучився до «Пласту», а згодом до ОУН. Із 1944 р. – на еміграції, мешкав спочатку в Німеччині, а з 1949 р. – у Канаді.

Фахову економічну освіту здобув в університетах Мюнхена та Монреаля. Освічений юнак став одним із найактивніших діячів української еміграції: упродовж 10 років очолював Українське Національне Об’єднання Канади, працював у структурах ОУН. Був одним із організаторів створення Світового Конгресу Вільних Українців (1967), обраний спочатку Генеральним секретарем СКВУ, а згодом його Головою (1978). Саме за головування Миколи Плав’юка у Статуті СКВУ в загальних завданнях діяльності було задекларовано необхідність допомоги Українському народові на Батьківщині в його боротьбі за незалежну Україну, а також плекати єдність і скріплювати силу української спільноти за межами Батьківщини.

Як представник ОУН, до Проводу якого він був обраний у 1964 р., Микола Плав’юк брав активну участь у діяльності Державного Центру УНР в екзилі, а після смерті першого Президента УНР у екзилі Миколи Лівицького (1989) став його наступником.

24 серпня 1992 р. під час урочистого засідання Верховної Ради України Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк склав повноваження Державного Центру УНР в екзилі. Того ж дня у Маріїнському палаці делегація ДЦ УНР передала українській владі Грамоту про припинення діяльності, владні регалії та Заяву про правонаступництво України від УНР. Складаючи повноваження, уряд УНР в екзилі виконав постанову Трудового Конгресу (парламенту УНР) 1919 р., підписану головою Директорії УНР Симоном Петлюрою, де йшлося про припинення діяльності ДЦ УНР у разі проголошення незалежності Української держави.

У 1993 р. за ініціативи Миколи Плав’юка ОУН була зареєстрована Міністерством юстиції України, відтоді підпільна організація набула статусу легальної. Цього ж року за клопотанням письменника Олеся Гончара та широкої української громадськості визначному діячу було надано українське громадянство.

Микола Плав’юк був ініціатором розбудови низки громадських організацій, зокрема Фундації імені О. Ольжича, Всеукраїнського жіночого товариства імені О. Теліги, Товариства студіюючої молоді «Зарево», співзасновником видавництва імені О. Теліги та періодичних видань.

Помер Микола Плав’юк 10 березня 2012 р. на 87-ому році життя у Канаді, де й похований.

У дописі використано документи ЦДАЗУ та інформацію з відкритих джерел.

Лист президента УНО Канади М. Плав’юка щодо підготовки семінару на тему «Український Націоналізм – підсумки і перспективи». Торонто, 7 березня 1963 р.
ЦДАЗУ, ф. 39, оп. 1, спр. 25, арк. 92

Фрагмент статті М. Плав’юка «Український націоналістичний рух як засіб визвольної боротьби і його структуральна побудова у світлі сучасности». Торонто, червень 1963 р.
ЦДАЗУ, ф. 59, оп. 1, спр. 37, арк. 23-24

Лист голови КР ІСНО М. Плав’юка до Президії VІІІ з’їзду Об’єднання українських академічних товариств «Зарево» (США), 24 листопада 1965 р.
ЦДАЗУ, ф. 54, оп. 1, спр. 15, арк. 266

Оголошення про доповідь М. Плав’юка «Світовий Конгрес Вільних Українців і сучасні події в Україні». Рочестер, 7 квітня 1968 р.
ЦДАЗУ, ф. 39, оп. 1, спр. 45, арк. 21

Фото М. Плав’юка, 1975 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. 3, інв. № 2602-О

Фрагмент «Інтерв’ю Голови Проводу Українських Націоналістів М. Плав’юка для «Українського слова», 15 червня 1986 р.
ЦДАЗУ, ф. 59, оп. 1, спр. 1, арк. 73

Фрагмент «Інтерв’ю Голови Проводу Українських Націоналістів М. Плав’юка для «Українського слова», 15 червня 1986 р.
ЦДАЗУ, ф. 59, оп. 1, спр. 1, арк. 73 зв.

Президент УНР в екзилі М. Плав’юк під час передачі повноважень Президенту України Леоніду Кравчуку. Київ, 22 серпня 1992 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. № 3, інв. № 2602-О