СИМОН ПЕТЛЮРА – СИМВОЛ НАШОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

    Кожна нація, кожний народ має свою історичну постать, яка самовідречено посвятила себе святій боротьбі за визволення свого народу з чужої неволі та відбудову державної незалежності своєї Батьківщини. Одні з цих провідників народу вкриті лаврами всесвітньої слави, інші – менше відомі, але всі вони однаково великі й дорогі для того народу, з якого вони вийшли і за долю якого віддали своє життя. Саме таким провідником для української нації є Симон Петлюра – український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, який займає своє заслужене місце в ієрархії історичних постатей України, пам’ять про якого ніколи не втрачала пошани українського народу.
     Народився Симон Васильович Петлюра у Полтаві 10 (22 – за новим стилем) травня 1879 р. в сім’ї міщан козацького походження. У віці 13-ти років розпочав навчання – спочатку в церковнопарафіяльній школі, згодом у Полтавській духовній семінарії (1895–1901). У 1900 р. вступив до Революційної української партії (РУП). З тих пір почалася його активна партійна діяльність. Трохи пізніше виступив одним із засновників, а потім і лідерів Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Коли ж у 1917 р. була проголошена Українська Народна Республікка (УНР), недовго пропрацював в уряді на посаді військового секретаря.
     Від 28 червня по 31 грудня 1917 р. Симон Петлюра – член Генерального секретаріату Української Центральної Ради. З листопада 1918 р. Симон Петлюра – Головний Отаман військ УНР.
22 січня 1919 р. відбулося урочисте проголошення універсалу Директорії УНР про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину державу. В цей час більшовицька Росія вдруге почала збройну агресію проти України. У травні Симон Петлюра очолив Директорію УНР (9 травня 1919 – 10 листопада 1920).
    За період правління Петлюри було зроблено кілька реформ, у т.ч. військових. Він сформував армію, яка виступала проти захоплення України Червоною Армією. Після невдалого Варшавського договору (1920) з листопада 1920 р. керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі. 31 грудня 1923 р. виїхав до Австрії, згодом – до Угорщини, Швейцарії.
     У жовтні 1924 р. оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов’язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР. У своїх статтях, які публікувалися в журналі «Тризуб», Симон Петлюра прямо ставив питання, що вибір України – це європейський вибір, і що будь-які стосунки, які ущемлюють державну незалежність України з Росією під виглядом будь-якого союзу – чи-то федерації, чи-то конфедерації, а тим паче автономії – для України просто неможливі і неприпустимі. Він тоді ще розгледів і трубив на весь світ, що під комуністичними гаслами, під комуністичною оболонкою ховається примара старої імперської, царської Росії, яка будує нові імперію. Його слова і думки, які до речі залишаються актуальними на сьогодення, викликали захоплення у друзів та лють у ворогів.
25 травня 1926 р. у Парижі хижі кулі убивці Шварцбарда обірвали життя Симона Петлюри.
    «Революція, що почалася за Симона Петлюри, триває далі. Його епоха не закінчилася. У житті Симона Петлюри не було романтики й загадковости, не було особливих таємниць чи шукання слави. Приятелі й вороги його бачили й знали, за що він боровся, до чого прагнув і за що загинув. Однак доба Симона Петлюри, як історичної постаті, ще не відійшла в минуле. Для нас вона — нинішня сучасність. Симон Петлюра діяв під час бурі й грози великої української революції, з якою він органічно був зв’язаний, з нею й до історії ввійшов. Скільки треба часу для завершення української революції, ми не знаємо, але ми добре знаємо, що її цикл іще не довершений. Через це не цілком довершений для нас і образ Симона Петлюри. Лише майбутні покоління дадуть повну, достойну його діла і правдиву характеристику. Нам припадає менший, але конечний обов’язок: совісно зберегти й переповісти все те, що знаємо про Симона Петлюру, про його діяльність та про його добу». (В. Іванис, «Симон Петлюра – Президент України», Торонто, 1952 р.)
Принагідно пропонуємо долучитися до репрезантації документальної онлайн-виставки за документами ЦДАЗУ «За Україну, за її долю…» за лінком https://tsdazu.archives.gov.ua/archives/2033
СЛАВА УКРАЇНІ!
ГЕРОЯМ СЛАВА!
У дописі використані документи ЦДАЗУ та інформація із відкритих інтернет-джерел.

Симон Петлюра. Поштова листівка, художник Дмитро Поторока (США), б/д
«Молода Україна», Торонто, ч. 438, 1997 р.
ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 3217

«Заповіді українському козакові». «Син України», 11 вересня 1920 р.
ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 2, спр. 35, арк. 22 зв.

Факсіміле Великоднього звернення С. Петлюри до земляків, 1926 р.
«Симон Петлюра – державний муж». Нью-Йорк, 1957 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. № 5, інв. № 104-Д