СИМОН ПЕТЛЮРА – СИМВОЛ НАШОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

Кожна нація, кожний народ має свою історичну постать, яка самовідречено посвятила себе святій боротьбі за визволення свого народу з чужої неволі та відбудову державної незалежності своєї Батьківщини. Одні з цих провідників народу вкриті лаврами всесвітньої слави, інші – менше відомі, але всі вони однаково великі й дорогі для того народу, з якого вони вийшли і за долю якого віддали своє життя. Саме таким провідником для української нації є Симон Петлюра – український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, який займає своє заслужене місце в ієрархії історичних постатей України, пам’ять про якого ніколи не втрачала пошани українського народу.

Народився Симон Васильович Петлюра у Полтаві 10 (22 – за новим стилем) травня 1879 р. в сім’ї міщан козацького походження. У віці 13-ти років розпочав навчання – спочатку в церковнопарафіяльній школі, згодом у Полтавській духовній семінарії (1895–1901). У 1900 р. вступив до Революційної української партії (РУП). З тих пір почалася його активна партійна діяльність. Трохи пізніше виступив одним із засновників, а потім і лідерів Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Коли ж у 1917 р. була проголошена Українська Народна Республікка (УНР), недовго пропрацював в уряді на посаді військового секретаря.

Від 28 червня по 31 грудня 1917 р. Симон Петлюра – член Генерального секретаріату Української Центральної Ради. З листопада 1918 р. Симон Петлюра – Головний Отаман військ УНР.

22 січня 1919 р. відбулося урочисте проголошення універсалу Директорії УНР про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину державу. В цей час більшовицька Росія вдруге почала збройну агресію проти України. У травні Симон Петлюра очолив Директорію УНР (9 травня 1919 – 10 листопада 1920).

За період правління Петлюри було зроблено кілька реформ, у т.ч. військових. Він сформував армію, яка виступала проти захоплення України Червоною Армією. Після невдалого Варшавського договору (1920) з листопада 1920 р. керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі. 31 грудня 1923 р. виїхав до Австрії, згодом – до Угорщини, Швейцарії.

У жовтні 1924 р. оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов’язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР. У своїх статтях, які публікувалися в журналі «Тризуб», Симон Петлюра прямо ставив питання, що вибір України – це європейський вибір, і що будь-які стосунки, які ущемлюють державну незалежність України з Росією під виглядом будь-якого союзу – чи-то федерації, чи-то конфедерації, а тим паче автономії – для України просто неможливі і неприпустимі. Він тоді ще розгледів і трубив на весь світ, що під комуністичними гаслами, під комуністичною оболонкою ховається примара старої імперської, царської Росії, яка будує нові імперію. Його слова і думки, які до речі залишаються актуальними на сьогодення, викликали захоплення у друзів та лють у ворогів.

25 травня 1926 р. у Парижі хижі кулі убивці Шварцбарда обірвали життя Симона Петлюри.

«Революція, що почалася за Симона Петлюри, триває далі. Його епоха не закінчилася. У житті Симона Петлюри не було романтики й загадковости, не було особливих таємниць чи шукання слави. Приятелі й вороги його бачили й знали, за що він боровся, до чого прагнув і за що загинув. Однак доба Симона Петлюри, як історичної постаті, ще не відійшла в минуле. Для нас вона — нинішня сучасність. Симон Петлюра діяв під час бурі й грози великої української революції, з якою він органічно був зв’язаний, з нею й до історії ввійшов. Скільки треба часу для завершення української революції, ми не знаємо, але ми добре знаємо, що її цикл іще не довершений. Через це не цілком довершений для нас і образ Симона Петлюри. Лише майбутні покоління дадуть повну, достойну його діла і правдиву характеристику. Нам припадає менший, але конечний обов’язок: совісно зберегти й переповісти все те, що знаємо про Симона Петлюру, про його діяльність та про його добу». (В. Іванис, «Симон Петлюра – Президент України», Торонто, 1952 р.)

Принагідно пропонуємо долучитися до репрезантації документальної онлайн-виставки за документами ЦДАЗУ «За Україну, за її долю…» за лінком https://tsdazu.archives.gov.ua/archives/2033

СЛАВА УКРАЇНІ!

ГЕРОЯМ СЛАВА!

У дописі використані документи ЦДАЗУ та інформація із відкритих інтернет-джерел.