За документами ЦДАЗУ: імена і події. Андрій Лівицький – перший президент УНР в екзилі.

48 день війни. Згадуємо видатних державних діячів в діаспорі
За документами ЦДАЗУ: імена і події
Андрій Лівицький – перший президент УНР в екзилі
«…Хай судить Нас історія,
Ми з радістю приймемо вирок,
навіть жорстокий вирок,
аби він був винесений
вільним українським народом
в Незалежній Українській Державі»
Андрій Лівицький
  8 квітня (за іншими даними 12 квітня) 1879 р. на Полтавщині в козацькій родині народився Андрій Лівицький, відомий громадсько-політичний діяч, адвокат і дипломат, багаторічний президент УНР в екзилі (1926–1954).
   Спочатку навчався у колегії Павла Ґалаґана в Києві, потім в Київському університеті, де брав активну участь у громадській діяльності.
   У зрілому віці він стає ключовою фігурою під час проголошення незалежності України, відстоювання її інтересів упродовж визвольних змагань 1917–1921 рр. та у міжвоєнний період в еміграції: був прем’єр-міністром Уряду УНР, головою Директорії УНР та Головним отаманом військ УНР (після загибелі Симона Петлюри), обіймав низку високих посад в органах влади УНР – входив до Української Центральної Ради, був міністром юстиції та міністром закордонних справ, заступником Голови Ради Народних Міністрів, головою дипломатичної місії УНР в Польщі. Саме він був одним із організаторів і керівників Трудового Конгресу України, який у січні 1919 р. затвердив історичні документи – Універсал Директорії УНР про об’єднання УНР та ЗУНР.
   Провідною ідеєю Андрія Лівицького була популяризація ідеї незалежності УНР серед урядів країн світу, чіткий державницький орієнтир. Його відрізняла поміркованість та наполеглива праця за національні інтереси, що ґуртувала навколо нього однодумців та консолідувала розпорошену по світах українську еміграцію.
   Звісно радянські органи держбезпеки послідовно і наполегливо полювали на Андрія Лівицького, проте і вони з часом здалися, оголосивши його «поза законом».
   Помер перший президент УНР в екзилі 17 січня 1954 р. у Карлсруе (ФРН). У 1956 р. Андрій Лівицький був перепохований на українському цвинтарі св. Андрія в Баунд- Бруці (США).
У дописі використані документи ЦДАЗУ та інформація з відкритих інтернет-джерел.

Андрій Лівицький, [не пізніше 1938 р.]
ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 1, спр. 82, арк. 125

Вітальний лист А. Лівицького до митрополита УАПЦ Полікарпа (Сікорського), 29 квітня 1951 р.
ЦДАЗУ, ф. 51. оп. 1, спр. 8, арк. 64

Звернення Президента УНР А. Лівицького та представників Президії Української Національної Ради «До українського громадянства на Батьківщині і на чужині» із закликом до об’єднання політичних сил у боротьбі за визволення України, травень 1951 р.
ЦДАЗУ, ф. 35, оп. 1, спр. 19, арк. 80–80 зв.

 

Заповіт Президента А. Лівицького. «Мета», ч. 1, липень–серпень 1967 р.
ЦДАЗУ, ф. 35, оп. 1, спр. 37, арк. 11