Портрет Г. Нарбута. Художниця Марина Соченко. |
Світлина Г. Нарбута. |
|
Професори-засновники Української академії мистецтв. Стоять (зліва направо): Георгій Нарбут, Василь Кричевський, Михайло Бойчук. Сидять (зліва направо): Абрам Манєвич, Олександр Мурашко, Федір Кричевський, Михайло Грушевський, Іван Стешенко, Микола Бурачек. Київ, 5 грудня 1917 р. |
Родовий герб Г. Нарбута, 1914 р. |
Алегорія на початок Першої світової війни, 1914 р. |
Обкладинка до “Української абетки”, 1917 р. |
Буква “К”. Аркуш “Української абетки”, 1917 р. |
Г. Нарбут – обкладинка проекту великого гербу Української Держави, 1918 р.
[Електронний ресурс].– Режим доступу:https://www.istpravda.com.ua/ |
Ілюстрація до “Енеїди” І. Котляревського, 1919 р. |
Титульна сторінка книжки Г. Нарбута “Аллилуйя”, 1919 р. |
Заставка до ж. “Мистецтво”, 1919 р. |
|
Тематична добірка: “ГЕОРГІЙ НАРБУТ – ВИДАТНИЙ МАЙСТЕР УКРАЇНСЬКОЇ ГРАФІКИ”
Щорічно, 9 березня українська спільнота традиційно відзначає день народження українського генія слова і пророка Тараса Шевченка. В цей же день, 9 березня, але 1886 року, в Нарбутівці Глухівського повіту, Чернігівської губернії (зараз Сумська область) народився один з найвизначніших графіків українського мистецтва Георгій Нарбут, який щедро прислужився поповненню золотого фонду нашої культури, створенню неминущих мистецьких цінностей.
Художню освіту Г. Нарбут здобув приватно, опанувавши техніку графіки самотужки. Мистецтвом почав цікавитися ще до того, як тримав у руці олівець – вирізав з кольорового паперу і ліпив з тіста свої перші творчі доробки. Під час навчання в Глуховській гімназії його захопили давні шрифти, які він старанно копіював зі старих видань. З юного віку йде також його любов до природи і української старовини, що пізніше знайшло відображення у його творчості. Після закінчення Глухівської гімназії Г. Нарбут поїхав до Петербурга, поступив на факультет східних мов, але весь той час малював, вивчав геральдику та каліграфію й швидко здобув визнання як ілюстратор і книжковий графік. Був учнем Івана Білібіна та Мстислава Добужинського.
У березні 1917 р. повний ентузіазму переїжджає до Києва працювати на благо української держави. Створював ескізи військових мундирів армії України, оформлень упаковок та етикеток для українських товарів, гральних карт. Розробив поштові марки Української Народної Республіки в 30, 40 і 50 шагів. У вересні 1917 р. став професором графіки новоствореної Української Академії Мистецтв, а з грудня 1917 р. (за іншими даними, з лютого 1918) – її ректором. В цей період виконав цикл державних паперів, крім марок він розробляв банкноти, грамоти, листівки. Опрацював проекти Державного Герба і печатки Української держави. 18 липня 1918 р. гетьман Павло Скоропадський затвердив створену Г. Нарбутом малу Державну печатку – зображення козака з пищалем на плечі на восьмикутному тлі, у верхній частині якого було розміщено володимирський тризуб.
Під впливом Нарбута почали свій творчий шлях Марк Кирнарський, Леонід Хижинський, Сергій Пожарський, Лесь Лозовський та інші талановиті художники. Саме працею Г. Нарбута був натхненний художник УПА Ніл Хасевич, що друкував по підпільних криївках “бофони” – купони бойового фонду.
Характер творчості художника визначали життєві враження й мистецькі твори, на яких виховувався його смак, зразки, що він їх копіював або наслідував. Оформив книги “Три байки Крилова” (1913), “Малоросійський гербівник” В.Лукомського і В.Модзалевського (1914), “Герби гетьманів Малороссії” С. Трійницького, “Давня архітектура Галичини” (обидві – 1915), “Старовинні садиби Харківської губернії” Г. Лукомського (1917), “Енеїда” І.Котляревського (1919); українські журнали – “Мистецтво” і “Сонце труда”, альманах “Зорі” (всі – 1919-20); силуетні портрети. Автор двох версій “Української абетки” (1917, 1919). Книжки, оформлені Нарбутом, видання з репродукціями його друкованих і невиданих творів стали бібліографічною рідкістю.
Короткі роки його життя у Києві були надзвичайно буремними як для митця, так і для країни. Невдовзі Г. Нарбут підхопив тиф, потім страждав від ускладнень. 23 травня 1920 р., через два тижні після того, як армія УНР знову увійшла до Києва, 34-річний художник помер. Похований на Байковому кладовищі.
Митець здобув визнання ще за життя, та найбільше про нього писали у 1920-х роках під враженням його передчасної смерті. “Нарбут величезних, неосяжних розмірів талант”, – казав І. Білібін. “Нарбут як графік був чи не кращий у світі, принаймні єдиний у своєму роді”, – підтверджував відомий архітектор, художник і мистецтвознавець Г. Лукомський.
У дописі використані інформація із бібліотечного фонду ЦДАЗУ та відкритих інтернет-джерел.
