Тематична добірка що висвітлює боротьбу українського духовенства за утвердження української державності

  Згадуємо цитати провідних борців за суверенність Української Держави — про війну, культуру, духовність, державність, російську пропаганду та роль України у всесвітній історії.
  «Коли поневолений народ зберігає свою Батьківщину, віру, свою мову, свою культуру і міцно їх тримається, то він у своїх руках тримає ключі від своєї в’язниці; ключами тими він зможе відкрити двері своєї в’язниці і вийти на волю. Загубивши свою віру, мову, культуру, він позбавляється ключів до визволення і завжди буде невільником»
  Василь Біднов
​  У побудові Української Суверенної Держави не стояло осторонь й українське духовенство, зокрема Українська греко-католицька церква (УГКЦ), що понад 400 років була спільно зі своїм народом у боротьбі за незалежність України.
   ​Упродовж століть УГКЦ, як народна національна церква, була провідником духовних, моральних, наукових, культурних й освітніх цінностей світогляду українського народу, виразником його потреб і надій. У ХІХ–ХХ ст. єпископи та священники УГКЦ стали безпосередніми учасниками культурного, політичного, державницького та економічного відродження українського народу. Зокрема, автором Гімну України є священник УГКЦ Михайло Вербицький.
​  Великий вклад у розбудову УГКЦ в ХІХ–ХХ ст. та незалежної Української Держави вніс відомий український душпастир Андрей Шептицький − митрополит Галицький та архиєпископ Львівський, глава УГКЦ та її духовний батько (1901−1944 рр.), громадський діяч, меценат, і без сумніву, один з найхаризматичніших та найпотужніших постатей XX ст. в історії України та світу. Митрополит був унікальною особою як народний керманич. Він зумів створити на базі церковної структури майбутню структуру української держави. Андрей Шептицький казав, що його завдання будувати «хату» – Україну та усе українство, яке розкидане по всьому світі .
   ​Він вголос говорив про всі проблеми, які переживав український народ, писав і пр більшовицькі утиски українців (власне російські), і про Голодомор в Україні у 1932-1933 роках, просив світ про допомогу для українського народу і не мовчати на зло, закликав відомих людей захищати українців й їхнє право на незалежну державу. У 1941 році митрополит Шептицький написав послання «Наша державність» («Як будувати рідну хату»), яке досі актуальне. Він наголошує, що головним чинником у побудові української держави є людина і спільнота, а провідники народу мають діяти за принципами чеснот, дбати про добро тих, кому служать і не зловживати владою.
   ​Андрей Шептицький отримав докторські ступені з права, філософії й теології, проте свідомо обрав інший шлях − важко безупинно працювати заради України та нести вперед, за висловом Олександра Кошиця, «найтяжчий у світі український хрест». Піклування про долю України було для митрополита Андрея справою всього життя. Вражають останні його прижиттєві слова: «Україна звільниться від свого упадку та стане державою могутньою, з’єдениною, величавою, яка буде дорівнювати другим високорозвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і злагода будуть панувати в ній».
Усі таланти митрополита Андрея Шептицького, якими щедро нагородив його Бог, і ті знання, що він здобув завдяки своєму розуму й працелюбству, його людяність і висока духовність були присвячені Богові та Україні. Пам’ять про постаті такого масштабу народ віками підтримує, як яскраве полум’я світильника, що проганяє темряву. Вивчаючи праці Андрея Шептицького, розуміємо, що це був велетень духу, який сто років тому думав про те, що чекає на українців ще через сто років. Пророчо й актуально звучать сьогодні слова митрополита з далекого 1941 року: «Усі, хто почуваються українцями і хотять працювати для добра України, нехай забудуть про які небудь партійні роздори, нехай працюють в єдності і згоді над відбудовою так дуже знищеного большевиками нашого економічного, просвітного і культурного життя. Тоді в Бозі надія, що на підвалинах солідарності і усильної праці всіх українців повстане соборна Україна не тільки як велике слово і ідея, але як живий, життєздатний, здоровий, могутній, державний організм, побудований жертвою життя одних, а муравельною працею, залізними зусиллями іт рудами других» (Пастирський лист митрополита А. Шептицького зі Львова «До духовенства і вірних єпархії», 5 липня 1941 р.).

Фрагмент пастирського послання митрополита А. Шептицького «Як будувати рідну хату?», грудень 1941 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. № 2, інв. № 108-К

Допис «З большевиками не може бути компромісу! (Осторога слуги Божого Андрія перед комунізмом)».
З пастирського послання митрополита А. Шептицького, 1936 р.«Шлях перемоги», Мюнхен, ч. 4, 25 січня 1981 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. № 3, інв. № 6106-О

3. Фрагмент статті «За Українське Духовенство в Галицькій Україні».
«Місіонар Пресвятого Серця Ісуса в Бразилії», ч. 7, липень 1940 р.
44(Diasporiana. Електронна бібліотека)

«До українського народу! Пастирський лист митрополита Кир Андрея», Львів, 1 липня 1941 р. «Шлях перемоги», Мюнхен, ч. 26, 28 червня 1981 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. № 3, інв. № 6106-О

Малюнок Й. Терелі, виконаний під час перебування в радянських тюрмах і таборах. Witness to Apparitions and Persecution in the USSR, Мілфорд, 1991 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. № 4, інв. № 1494-В

Чин освячення прапора. Щоденник протодиякона Василя Потієнка, б/д
ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 16, арк. 20–22

Чин освячення прапора. Щоденник протодиякона Василя Потієнка, б/д
ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 16, арк. 20–22

Чин освячення прапора. Щоденник протодиякона Василя Потієнка, б/д
ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 16, арк. 20–22

Молитва українців, що поза Батьківщиною перебувають, б/д
ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 1, арк. 21

Михайло Вербицький – священник УГКЦ, композитор, хоровий диригент,
автор музики Державного Гімну України «Ще не вмерла Україна».
ЦДАЗУ, бібл. ф. № 3, інв. № 3141-О