Добірка документів до 96-ї річниці від дня народження письменниці, поетеси, громадської діячки Ганни Черінь (1924–2016)

Добірка документів
до 96-ї річниці від дня народження письменниці, поетеси,
громадської діячки Ганни Черінь (1924–2016)

«Поетка з живою душею»… Саме так сказав про Ганну Черінь у далекому 1962 році під час літературного вечора, який відбувся у канадському місті Вінніпезі, український громадський діяч, науковець, літературознавець Ярослав Рудницький.

Серед плеяди широко знаних у багатьох країнах світу, але мало відомих на Батьківщині українських літераторів-емігрантів, провідне місце посідає письменниця, поетеса та громадська діячка Ганна Черінь (США). Кожного, хто відкриває для себе її ім’я, вражає величезний творчий діапазон його власниці, адже вона – авторка віршів, прозових творів малих форм, оповідань (серед них вагоме місце посідають гумористичні), подорожніх нарисів, репортажів, п’єс, творів для дітей, перекладів, статей та публікацій найрізноманітнішої спрямованості.

Упродовж 2009–2014 рр. Ганна Черінь передала до ЦДАЗУ комплекс архівних документів, які хронологічно охоплюють період з 1947 по 2011 рр. та розкривають життєвий шлях, громадську діяльність, а найголовніше – висвітлюють всі без винятку напрями її творчості.

Галина Іванівна Паньків – таким є справжнє ім’я та прізвище письменниці – народилася 29 квітня 1924 р. в Києві (за іншими даними – на Київщині) в родині Юлії Михайлівни, з роду Левицьких, та Івана Зосимовича Грибінського.

Про свою родину Ганна Черінь пише: «Ми тоді притулилися у дачнім містечку Буча, недалеко під Києвом, де мій Татко працював на скляному заводі, ховаючись від переслідування влади за «непролетарське походження», хоча татко походив із бідної селянської родини, яка під час голоду 1930х років майже вся вимерла. Татка іще підлітком, за гарний голос і музичні здібності прийняли вчитися безкоштовно в семінарії Михайлівського монастиря (в Києві). По закінченню Тато працював дяковчителем на Київщині, а під час Української Держави в 1917–1920 рр. в Республіканській Капелі Кошиця» (ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 1, спр. 15, арк. 18).

Здібності самої Ганни Черінь проявилися досить рано. Писати вірші вона почала ще в школі, де її тонке відчуття поетичного слова помітив та всіляко заохочував до творчості вчитель української мови Михайло Кибальчич. Вона неодноразово брала участь та перемагала в літературних конкурсах. Звернули увагу на молоду поетесу Павло Тичина, Андрій Малишко та Іван Нехода.

Після закінчення школи Ганна Черінь стала студенткою філологічного факультету Київського університету, але війна завадила навчанню. Саме під час війни вона потрапила до Німеччини.

Про цей нелегкий період свого життя Ганна Черінь згадувала: «В роках 1943–44 я працювала у видавництві “Голос”, під керівництвом знаного українського поета Богдана Кравцева. Там зародився мій псевдонім, “Ганна Черінь”. Часом люди мене запитують, чому то я вибрала таке непишне наймення, коли в нашій мові є такі барвисті слова, як “Лілея”, “Далечінь” або “Перемога”… Вибрала тому, що боялася, щоб ім’я не було задуже гарне в порівнянні з моїми віршами; і ще тому, що черінь – це питома частина стародавнього українського побуту, те місце, де печеться український пухкий хліб і де горить вогонь, символ тепла, снаги та змагання; і ще тому, що не звукове сполучення має це слово, дзвінке воно; і ще тому, нарешті, що я не люблю псевдонімів типу “Троянда” чи “Орхідея”» (ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 1, спр. 23, арк. 3).

Після закінчення війни Ганна Черінь кілька років перебувала у Ді-Пі таборі в м. Гайденау (Німеччина). Тоді ж її вірші почали друкувалися в газеті «Земля», журналі «Літаври» та в інших українських періодичних виданнях Німеччини та Австрії. У 1949 р. побачила світ перша збіркою її віршів під назвою «Crescendo».

У 1950 р. Ганна Черінь з маленькою донечкою емігрувала до США. Спочатку працювала санітаркою в шпиталі, пізніше влаштувалася на роботу до університетської книгарні. Жила, працювала і навчалася в Чикаго. У 1953 р. закінчила лінгвістичний факультет Чиказького університету.

Незабаром доля звела її із Степаном Паньківим – уродженцем Західної Україні. У роки Другої світової війни він опинився у Німеччині, а після її закінчення та кількох років Ді-Пі таборів емігрував до США, де і зустрів молоду поетесу та майбутню дружину Ганною Черінь.

Сама письменниця вже у 1966 р. в Чиказькому університеті здобула другу вищу освіту, набувши фах бібліотекаря. Про цю подію вона так розповіла в своєму листі до поета, публіциста та громадського діяча Микити Мандрики: «У мене велика радість: я таки не тікала в оази, а працювала, як кінь у пекельну спеку і в мороз, скінчила дисертацію (понад 180 ст), і її досить легко і одразу прийняли. Це мене дуже здивувало, бо моя дисертація укр-патріотична, антиросійська і антисовєцька і навіть тенденційна, але добре підкована фактами і цитатами» (ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 1, спр. 47, арк. 2).

Протягом 1964–1988 рр. Ганна Черінь працювала у відділі міжнародного обміну з країнами Східної Європи в бібліотеці Регенштайн Чиказького університету.

Діяльність в бібліотекарській галузі спонукала Ганну Черінь включитися в роботу Українського бібліотекарського товариства Америки (УБТА, США), де вона тривалий час виконувала обов’язки секретаря.

Ганна Черінь дивує своєю неймовірно активною громадською діяльністю, адже вона одночасно була членкинею кількох українських організацій. Серед них – Об’єднання українських письменників «Слово», заснованого у 1954 р. в Нью-Йорку, Об’єднання письменників дитячої літератури ім. Л. Глібова, Союзу українок Америки, Українського золотого хреста.

І все ж, попри активну громадську діяльність та роботу в бібліотеці, Ганна Черінь ніколи не забувала про своє покликання поетеси та письменниці.

Після виходу її першої збірки «Crescendo», наступна, через матеріальну скруту, побачила світ тільки у 1960 р. і була це збірка для дітей «Братик і сестричка». В наступні роки Ганна Черінь неодноразово зверталася до написання віршів, оповідань та п’єс для дітей. З під її пера вийшли такі книги, як «Листування. Оповідання для дітей» (1966), «Пригоди української книжки» (1972), «Щоденник школярки Мілочки» (1979), «У намальованому світі» (1980), «Листи до Святого Миколая» (1981), «Батько нашого народу» (1999), «Казки молодої бабусі» (1995), «Вуська. Казки» (2006) та багато інших.

У своїй праці «Останні десять літ. (Критичний огляд української літератури на еміграції 1955–1965 рр.)» Ганна Черінь сама долучила себе до когорти тих українських письменників та поетів на еміграції, які в тій чи іншій мірі присвятили себе написанню творів для дітей. «Дитячі вірші завжди були часткою моєї творчості», – писала вона. «Я почала писати їх іще дитиною, а як скінчили бавитися ляльками, то стала писати для дітей. Мені легко і приємно їх писати, бо я розумію дітей, ніколи не стараюся знизитися до так званої «дитячої» мови, а навпаки, вважаю, що діти дуже розумні і розуміють багато більше, ніж деякі дорослі люди, в тім числі й деякі дитячі письменники, про те думають. Діти […] не люблять твору тоді, коли твір написаний фальшиво, «для поучення», по-менторськи, з підвищеної позиції на “святу чемність”. Цього за всяку ціну я намагаюсь уникнути» (ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 1, спр. 23, арк. 3–4).

До «дитячих» письменників та поетів Г. Черінь відносить Л. Храпливу-Щур, Л. Полтаву, М. Щербака, А. Коссовську-Давиденко, І. Савицького, Т. Білецьку, О. Добрянську, а також Р. Завадовича, В. Барагуру, Б. Гошовського, без яких важко уявити багаторічну діяльність редакції журналу «Веселка», який понад 40 років видавався в Канаді під егідою Українського народного союзу (УНС).

Ганна Черінь тісно співпрацювала не тільки з редакцією журналу «Веселка», а й інших періодичних видань, де друкувалися твори для дітей, зокрема – «Жіночий світ» (Канада) та «Наше життя» (США). В останньому вона протягом кількох років була редакторкою дитячої сторінки.

Діяльність письменниці на ниві дитячої літератури зробила її активною учасницею Об’єднання письменників дитячої літератури ім. Л. Глібова, яке включає в себе не тільки письменників та поетів, а й композиторів та художників.

На творах Ганни Черінь виросло не одне покоління дітей українських емігрантів різних країн світу, але дитяча література – лише один з численних напрямів її творчості.

Починаючи з 1960-х років одна за одною виходили, переважно коштом Ганни Черінь, різні за жанрами її книги. Серед поетичних збірок – «Чорнозем» (1962), «Вагонетки» (1969), «Травневі мрії» (1970), «Небесні вірші» (1973), «Зелень моря» (1981), «Квіти добра і зла» (1991), «Держава» (1996), «Вибрана лірика» (2002), «Авангард» (2006), «Проліски» (2009). Чимало її поезій покладено на музику українських композиторів А. Карповича, Г. Китастого, О. Залеського, Т. Нагірняка та ін. У співпраці з В. Шутєм була написана оперета «Поїзд щастя» (1974), у співпраці з І. Білогрудом – кантата «Сонце свободи» (1976).

Ганна Черінь – авторка збірок оповідань «Українська кров» (1982) та «Люстро мого життя» (1992), збірок гумористичних творів «Хитра макітра» (1974), «Смійтесь зі мною!» та «Смійтесь зі мною знов» (1998), «Їх величність Граф Оман. Стрики-брики» (1999), «Святі корови» (2004).

Найважливішим твором свого життя Г. Черінь вважала віршований роман «Слова», опублікований у 1980 р. у видавництві «Київ» (Канада) та перевиданий у 1991 р. в Україні. Над цим твором поетеса працювала понад 10 років. За її словами, це – «широке полотно з життя України перед ІІ світовою війною й під час її, потім – Сибірські концтабори і втеча головного героя у вільний світ» (ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 1, спр. 23, арк. 2).

Безперечно, для написання таких різноманітних творів необхідно було черпати натхнення. Одним з джерел натхнення Ганни Черінь були її мандрівки, під час яких, знайомлячись з країнами Європи та Азії, Північної та Південної Америки, Австралійським континентом, вона зустрічалася з представниками українських громад. Завдяки своїм численним подорожам в різні куточки світу, створила цікаві подорожні нариси «Їдьмо зі мною!» (1965), «Їдьмо зі мною знов!» (1990), «Мандри» (1994, того ж року ця збірка побачила світ в перекладі іспанською мовою), «Навколо світу» (1997), «Дев’те чудо» (2005).

Доторкнулася невгамовна Ганна Черінь до такого цікавого та складного напряму в літературі як переклад. Так, у 2000 р. побачила світ книга «Карл Сандберг. Поезії. Переклад з англійської Ганни Черінь».

Крім того, з-під її пера вийшли збірки літературних нарисів, рецензій та статей «Калейдоскоп» (1996) та «Перо жар-птиці» (2000), що розкривають такий напрямок її літературної діяльності як публіцистика.

Книги, про які йде мова, були опубліковані тоді, коли Ганна Черінь вже оселилася в своїй новій затишній оселі в містечку Порт Шарлотт (Флорида, США). Майже одразу по переїзді у 1988 р., поринула вона у роботу Українського релігійного і культурного осередку ім. св. Андрія в Норт-Порті.

Протягом 1990-х-початку 2000 рр., за безпосередньої участі Ганни Черінь, в Осередку відбулися різноманітні заходи, пов’язані з відзначенням ювілеїв, проведенням літературних вечорів Є. Сверстюка, М. Щербака, В. Юрченко, С. Кузьменко (Грибінської); вшануванням пам’яті Т. Шевченка, С. Петлюри, О. Ольжича, О. Теліги, Ю. Чорного та ін.; організацією виступів гурту «Веселий Львів», О. Марценківського, М. Стеф’юк та ін., а також демонстрацією відеофільмів «Павло Полуботок» (за творам К. Буревія), «Сорочинський ярмарок» тощо.

У 1993 р., в дні святкування другої річниці Дня Незалежності України, Ганна Черінь відвідала Батьківщину. Про своє перебування в столиці вона написала: «[…] в самому Києві за три тижні виступила на шістьох зустрічах, включно з виступами для військових частин, у Спілці Письменників, яка вже прийняла мене в члени, в Центр. Дитячій Бібліотеці, в Музеї Літератури України, на конференції вчителів» (ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 1, спр. 104, арк. 9).

Під час першого приїзду Україну, Ганна Черінь було обрано до Спілки письменників України, а у 2002 р. вона стала лауреатом премії «В ім’я добра» ім. Степана Олійника.

Ще кілька разів письменниця відвідувала Україну, в останнє – влітку 2008 р.

В одній із своїх останніх книг – поетичній збірці «Червона ружа» (2014) – Ганна Черінь написала: «За ввесь час видала 49 книжок – прози, лірики, гумору, дитячих книжок, тревелогів, крім того – 6 книжок про мою творчість і 46 музичних творів на мої слова».

Загалом, книги Ганни Черінь видавалися у Німеччині, США, Канаді, Аргентині та Україні. Крім того, її твори протягом десятиліть публікувалися у закордонних українських періодичних виданнях, таких як «Земля», «Мітла», «Веселка», «Жіночий світ», «Нові дні», «Новий шлях», «Свобода», «Народна воля», «Наше життя», «Америка» та ін.

1. Ганна Черінь. «Коротка біографія», [не раніше 1980 р.]
ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 1, спр. 23, арк. 1
1 зв.

2. Ганна Черінь за фортепіано, [1970-ті рр.]
ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 1, спр. 148, арк. 25

3. Вірші Ганни Черінь із збірки поезій «Crescendo», 1949 р.
«Пороги», № 7, квітень 1950 р.
ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 2, спр. 12, арк. 55

4. Угода про видання поетичної збірки Ганни Черінь «Чорнозем» Українсько-американською видавничою спілкою, 22 жовтня 1961 р.
ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 1, спр. 114, арк. 1

5. Лист Івана Грибінського до своєї доньки Ганни Черінь, 15 березня 1963 р.
ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 2, спр. 70, арк. 1
1 зв.

6. Лист Ганни Черінь до своєї матері Юлії Левицької, 9 жовтня 1963 р.
ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 2, спр. 41, арк. 1

7. Ганна Черінь з чоловіком Степаном Паньківим, 1979 р.
ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 1, спр. 153, арк. 1

8. Лист Олекси Воропая до Ганни Черінь, 18 грудня 1967 р.
ЦДАЗУ , ф. 22, оп. 1, спр. 68, арк. 1

9. Обкладинка поетичної збірки Ганни Черінь «Вагонетки», 1969 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. № 4, інв. № 1593

10. Вірш Гани Черінь «Біле і Чорне».
З поетичної збірки Ганни Черінь «Вагонетки», 1969 р.
ЦДАЗУ, бібл. ф. № 4, інв. № 15935.

11. Лист Уласа Самчука до Ганни Черінь, 4 березня 1970 р.
ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 2, спр. 103, арк. 36

12.
ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 3, спр. 182, арк. 1

13. Літературний вечір з гумористичною програмою Ганни Черінь, організований Учительською громадою м. Клівленд (США), 1976 р.
ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 2, спр. 95, арк. 15

14. Фрагмент угоди про видання друкарнею «Київ» (Торонто, Канада) роману у віршах Ганни Черінь «Слова», 19 жовтня 1979 р.
ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 1, спр. 114, арк. 3

15. Лист Ольгита Перта Саварин до Ганни Черінь, 15 січня 1987 р.
ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 3, спр. 151, арк. 3

16. Стаття Ганни Черінь «Нові завдання».
«Жіночий світ», ч. 5, трава 1992 р.
ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 2, спр. 14, арк. 54
54 зв.

17. Проект обкладинки збірки літературних нарисів і рецензій Ганни Черінь «Калейдоскоп», [не пізніше 1996 р.]
ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 1, спр. 169, арк. 9

18. Лист головного редактора літературно-мистецького та громадсько-політичного журналу «Всесвіт» Олега Микитенка до Ганни Черінь, 2 червня 1997 р.
ЦДАЗУ, ф. 22, оп. 1, спр. 114, арк. 31