Добірка документів Центрального державного архіву зарубіжної україніки присвячена пам`яті видатного церковного діяча, протодиякона Української автокефальної православної церкви Василя Потієнка

Добірка документів
присвячена пам’яті видатного церковного діяча,
протодиякона Української автокефальної православної церкви
Василя Потієнка

Сьогодні, коли наші серця наповнені передчуттям свята, що наближається, ми вшановуємо пам’ять видатного церковного діяча, протодиякона Української автокефальної православної церкви Василя Потієнка (1898–1945).

Василь Потієнко народився на Чернігівщині у м. Сосниця. Встановити точну дату його народження з документів, що зберігаються в ЦДАЗУ, складно. За одними – це сталося 27 грудня 1893 р., за іншими – 9 січня 1898 р. Відповідно до фундаментальних праць М. Явдася «Українська Автокефальна Православна Церква. 1921–1936» та «Мартирології українських церков у чотирьох томах» (містяться у бібліотечному фонді архіву) діяч народився 9 квітня 1898 р.

В. Потієнко здобув гарну освіту: навчався в Чернігівській духовній семінарії та на історико-філологічному факультеті Київського університету св. Володимира, володів німецькою та французькою мовами.

На початку 1921 р. В. Потієнко повністю занурився «у церковно-громадський рух, дістав хіротонію на диякона, отже увійшов до складу духівництва Української Церкви» (ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 4, арк. 1). З самого початку його діяльність була спрямована на зміцнення та розбудову української церкви, хоч він і розумів, яким нелегким і тернистим є обраний ним шлях: вже у 1921 р. його тричі заарештовували. Проте це не завадило В. Потієнку відгукнутися на пропозицію організаторів місцевих учительських курсів та прочитати цикл лекцій з історії української літератури.

Саме в цей час В. Потієнко отримав запрошення взяти участь у роботі Першого Всеукраїнського православного церковного собору УАПЦ в Києві як делегат від Чернігівщини. Але незвбаром його викликали до ЧК та змусили дати підписку про те, що на Собор він не поїде: «Я таку підписку дав. Але потім взяв вирядку від повітової спілки кооперативів – на закупівлю книжок і кооперативної літератури, від відділу народної освіти – на купівлю підручників, і від археологічного комітету – до Академії Наук у справах […] З тими вирядками і поїхав до Києва – не на Собор, а у відрядження від трьох солідних установ» (ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 4, арк. 10). Повернувшись, він сам, його батько та брати були заарештовані.

Численні арешти не змусили В. Потієнка відмовитися від прагнення працювати для зміцнення незалежної української церкви. За досить короткий проміжок часу завдяки його старанням в Сосницькому повіті на Чернігівщині було засновано понад 20 українських парафій. Його активна діяльність стала широковідомою і вже у квітні 1922 р. В. Потієнко був призначений технічним секретарем ВПЦР і фактично взяв на себе всю канцелярську роботу.

Працюючи у ВПЦР, молодий диякон своєю відданістю справі, уважністю та відповідальністю привернув увагу митрополита УАПЦ Василя Липківського. 19 червня 1922 р. В. Потієнку було запропоновано супроводжувати митрополита у його подорожі парафіями Чернігівщини. З того часу і до 1924 р. він неодноразово супроводжував митр. В. Липківського під час його мандрівок, поєднуючи роботу секретаря, радника, діловода тощо.

Під час Великих Микільських зборів ВПЦР 25–30 травня 1924 р. з ініціативи митр. В. Липківського протодиякона В. Потієнка було обрано головою Президії ВПЦР.

За часів головування у ВПЦР В. Потієнка розгорнула свою діяльність Фінансово-видавнича комісія, основне завдання якої полягало у підготовці та виданні (переважно за рахунок пожертв) богословської літератури українською мовою.

1926 р. ознаменувався початком активного наступу радянської влади на УАПЦ та її діячів. Одним з перших це відчув В. Потієнко, якого неодноразово викликали на допити до ДПУ в Харкові та зрештою заарештували 4 червня 1926 р. Незабаром така сама доля спіткала і митр. В. Липківського.

На початку вересня 1926 р. під тиском ДПУ було скликано Нараду єпископів та представників УАПЦ. Її учасники змушені були піддати осуду «антирадянські» настрої деяких діячів УАПЦ, серед яких були митр. В. Липківський та протод. В. Потієнко.

У другій половині 1920-х рр. чимало священнослужителів УАПЦ різного рівня опинилися перед непростим вибором, про який В. Потієнко писав: «Внаслідок наполегливої активної роботи спілки безбожників і боротьби єдиним фронтом партії, профспілок і НКВД проти релігії, багато тих, хто брали найактивнішу, а часом провідну ролю в церковних органах, були поставлені перед дилемою: піти на перекір зовнішньо-тиснучим силам і залишитися в церкві, отже перейти на церковну роботу як професійну, бо, кінець-кінцем, їх з радянської роботи виженуть за релігійну впертість, чи відійти од церкви і не мати з того клопоту […]» (ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1., спр. 11, арк. 97).

Що ж стосується самого протод. В. Потієнка, він у 1928 р., змучений неодноразовими арештами, безпідставними звинуваченнями, зрікся дияконського сану та вийшов з УАПЦ. Зробити такий крок його змусили, імовірно, сильний психологічний тиск, погрози, а найголовніше – усвідомлення того, що від його рішення залежатиме доля його родини.

На жаль, офіційне зречення не врятувало В. Потієнка: у 1934 р. він був засуджений до п’яти років заслання, яке він відбував на Печорі в Комі АРСР.

Відбувши покарання, у 1939 р. В. Потієнко повернувся в Україну, оселився в Полтаві, де до вересня 1941 рр. працював на Полтавській поліграфічній фабриці.

Коли спалахнула війна, Василь Потієнко повернувся до діяльності священнослужителя: упродовж 1941–1943 рр. працював відповідальним секретарем Харківського Єпархіального управління, налагоджуючи діяльність УАПЦ на Харківщині. Наприкінці вересня 1943 р. він служив у Св. Покровському соборі УАПЦ у Вінниці. Звідти з сином Юрієм розпочав шлях на еміграцію.

Опинившись у Німеччині, протод. В. Потієнко долучився до діяльності Св. Михайлівської української православної парафії УАПЦ в Берліні. При парафії діяло Братство морального вдосконалення й християнської взаємодопомоги, де він був секретарем.

Із щоденника, який він вів з 1 січня по 5 квітня 1945 р. і який зберігається у ЦДАЗУ, відомо, що до останніх днів свого життя головними для протод. В. Потієнка залишалися справи української церкви: щодня він брав участь у проведенні богослужінь та вирішенні нагальних проблем Св. Михайлівської парафії; регулярно звітував про роботу перед єпископом Переяславським Мстиславом Скрипником. За розпорядженнями останнього він часто бував у відрядженнях в містах Вад Кіссінген (Німеччина), Відень (Австрія), Торунь (Польща) та ін. Метою поїздок були зустрічі з українськими біженцями, остарбайтерами та ін., під час яких він виступав з проповідями та читав лекції з історії української церкви.

У вищезгаданому щоденнику син протод. В. Потієнка Юрій зробив запис: «10.4.45. Виїхали шукати кращого життя, тікаючи від небезпеки, яка була над Берліном. З великими труднощами і перешкодами добралися 12.4 до станції Crossen в Тюрінгії. Подорозі з Crosseniy в Eisenberg в селі Kursdorf 12.4.45 о 12 годині дня при налеті англійських винищувачів загинув мій ніколи не забутній і відомий всьому свідомому українському громадянству почесний протодиякон Василь Потієнко» (ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 12, арк. 10).

Поховали протодиякона Василя Потієнка в с. Курсдорф (Німеччина).

Підготовлено за: Горбунова Г. Постать протодиякона Василя Потієнка в історії Української автокефальної православної церкви (за документами ЦДАЗУ) // Сiверянський лiтопис. – 2011. – № 5. – С. 72–80.

1. Протодиякон Василь Потієнко з дружиною Агріпіною, [1920-ті рр.]
ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 69, арк. 1

2. Всеукраїнська православна церковна рада, 1924–1925 рр.
Третій у першому ряду – митрополит УАПЦ Василь Липківський, четвертий у другому ряду – протодиякон Василь Потієнко.
ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 2, спр. 41, арк. 11

3. Довідка, видана протодиякону Василю Потієнку спецвідділом НКВС, щодо підтвердження його перебування під арештом, кін. 1930-х рр.
ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 2, арк. 1

4. Сторінки паспорту протодиякона Василя Потієнка, Полтава, 1940 р.
ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 3, арк. 20 зв., 21,
21 зв., 22

5. Військовий квиток, виданий протодиякону Василю Потієнку Полтавським районним військовим комісаріатом, 1940 р.
ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 3, арк. 2

6. Службове посвідчення протодиякона Василя Потієнка, видане Вінницькою духовною консисторією, 25 вересня 1943 р.
ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 4, арк. 7 зв.–8

7. Посвідчення Василя Потієнка – протодиякона Покровського Собору УАПЦ у Вінниці, видане єпископом Житомирським і Вінницьким Григорієм, 25 вересня 1943 р.
ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 4, арк. 6

8. Свідоцтво про відрядження протодиякона Василя Потієнка, видане єпископом Переяславським Мстиславом (Скрипником), 6 лютого 1945 р.
ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 5, арк. 4

9. Молитва українців, що поза Батьківщиною перебувають, [перша половина 1940-х рр.]
ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 1, арк. 21

10. Щоденник протодиякона Василя Потієнка із записами від 2–5 квітня 1945 р. та повідомленням його сина Юрія про смерть батька 12 квітня 1945 р.
ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 12, арк. 9 зв.–10

11. Протодиякон Василь Потієнко. Передмова до «Спогадів», 9 березня 1944 р.
ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 11, арк. 27,
27 зв., 28, 28 зв.

12. Стаття Василя Потієнка «Українська автокефальна соборноправна церква і Українська автокефальна соборноєпископська церква», б/д
ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 8, арк. 4,
4 зв., 5

13. Фрагмент статті Василя Потієнка «Віра народу незламна», б/д
ЦДАЗУ, ф. 23, оп. 1, спр. 8, арк. 22,
22 зв.